|
національними судами в разі порушення ЇЇ основних прав, наданих їй конституцією або законом», а п. а ст. З Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в імперативній формі вимагає від кожної держави – учасниці цього Пакту «забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; б) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».
Право кожного на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод закріплене в ч. 1 коментованої статті універсальним юридичним засобом відстоювання людиною свого правового статусу в будь-якій конкретній життєвій ситуації, зокрема пов'язаній з незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади, у тому числі адміністрації державних установ та підприємств, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та службовців
названих структур.
Судовий захист прав і свобод людини здійснюється в процесуальних формах, передбачених чинним законодавством, а саме в порядку цивільного, кримінального, адміністративного, а також конституційного судочинства.
Найбільш місткою формою, пристосованою для безпосереднього захисту порушених прав, є цивільне судочинство. В Цивільному процесуальному кодексі України межі права на звернення до суду в порядку цивільного судочинства визначені досить широко. Стаття 4 ЦПК України передбачає, що «усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому законом, зверну-
275
18-3-172
Конституція України
Розділ П. Стаття SS
тися до суду за захистом порушеного або оспорюваного |