шенням випадки, коли примусово до житла уселяється особа, яка має на це законне право (відповідно до ст. 80 Закону України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» в редакції Закону України від 10 липня 2003 р. примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщен-
  159
  
  
  ня, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому). Водночас уселення у житло особи, яка не має на це відповідних підстав, розцінюється як самовільне і відповідно до чинного законодавства тягне за собою юридичну відповідальність, а особа підлягає виселенню, яке полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні даній особі користуватися цим приміщенням (ст. 79 Закону України «Про виконавче провадження»).
  Конституція захищає володільця житла, а також інших осіб, які в ньому проживають, від незаконних посягань будь-яких інших осіб, зокрема представників влади, посадових, приватних осіб тощо. Проте гарантоване Конституцією право може бути обмежене за наявності передбачених законом підстав. До таких належать необхідність провадження оперативно-розшукових заходів та слідчих дій з метою розкриття та розслідування злочину (проникнення у житло чи інше володіння особи, проведення обшуку, огляду, виїмки), виконання судових рішень, здійснення адміністративного нагляду. Окрему групу підстав для вчинення законного проникнення до житла чи іншого володіння особи становлять випадки надзвичайного характеру, коли це пов'язане з необхідністю врятування людей або майна, ліквідації аварій, пожеж тощо. Конвенція передбачає аналогічні підстави обмеження даного права. Відповідно до п. 2 ст. 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатися у його здійснення інакше ніж згідно із законом