во закордонних справ України. Проте на вимогу Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р. правоохоронні органи України повинні сповіщати іноземні дипломатичні представництва не тільки про взяття під варту іноземних громадян на території України, а й про їх затримання або позбавлення волі за вироками українських судів. При цьому консульські посадові особи мають право на відвідування затриманих або взятих під варту громадян держави, яку вони представляють, та на вільні зносини з компетентними органами України.
  Стаття ЗО. Кожному гарантується недоторканність житла.
  Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
  У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
  Недоторканність житла чи іншого володіння особи є однією із складових особистої недоторканності та тісно пов'язана з правом на недоторканність особистого і сімейного життя, гарантованого ст. 32 Конституції України. Саме тому ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. (далі – Конвенція) комплексно декларує ці права: «Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції». В своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини (далі – Суд) неодноразово підкреслював, що за цією статтею Конвенції держава виконає свої зобов'язання не тільки якщо просто утримається від дій, що ці права порушують, а за умови,
  158
  розділ II. Стаття ЗО
  що буде діяти за певних обставин таким чином, щоб гарантувати їх забезпечення. Так, в рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» (1979 р.) Суд ухвалив