ї Асамблеї ООН про територіальний притулок (1967 р.) передбачено, що право користуватися політичним притулком не визнається за особою, стосовно якої є серйозні підстави вважати, що вона вчинила злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людства. Загальновизнаним також є положення, згідно з яким притулок не повинен надаватися й особі, яка вчинила загальнокримінальний злочин.
  Основним міжнародно-правовим наслідком надання політичного притулку є зобов'язання держави не видавати особу, яка отримала політичний притулок. Крім того, відповідна держава зобов'язується надавати квазідипломатичнии захист у разі порушення прав цієї особи за кордоном. Нарешті, держава, яка надала політичний притулок особі, несе відповідальність за ЇЇ діяльність.
  Політичний притулок припиняється, якщо зникли причини або якщо відповідна особа натуралізувалася (отримала громадянство) в державі, яка надала притулок.
  Стаття 27. Кожна людина має невід 'ємне право на життя Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок
  держави – захищати життя людини.
  Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і
  здоров'я інших людей від протиправних посягань.
  Право на життя належить до фундаментальних прав людини. Воно закріплене в усіх найважливіших міжнародних договорах і ст. 27 Конституції України цілком відповідає цим міжнародно-правовим документам.
  133
  Конституція України
  Розділ II. Стаття 27
  
  Суб'єктом права на життя є людина. Згідно з законодавством України людина з'являється в момент народження та зникає після смерті. Це означає, що українське законодавство не розглядає ненароджену істоту як людину, хоча і може визнавати у випадках, встановлених законом, інтереси «зачатої, але ще не народженої дитини» (ч. 2 ст. 25 ЦК України).
  Право на життя складається з невід'ємності права на життя, заборони свавільного позбавлення життя,