них винятків.
  Усі можливі привілеї, а також обмеження слід поділяти на со-ціально-підставні, обгрунтовані, виправдані (цілком, або значною мірою, або ж частково) та соціально безпідставні, необгрунтовані, невиправдані (або цілком, або значною мірою, або ж частково). Визначальним критерієм такого розподілу є насамперед сприяння забезпеченню фактичної соціальної рівності шляхом встановлення формальної нерівноправності, тобто саме шляхом юридичних привілеїв та обмежень (наприклад, щодо дітей, пенсіонерів, інвалідів). Уявлення про такий критерій, а також про міру (ступінь) обґрунтованості привілеїв чи обмежень мають, ясна річ, оціночний характер і є конкретно-історичними. Тому в соціально неоднорідному суспільстві їм притаманна, як правило, неоднозначність, а самі привілеї та обмеження внаслідок цього є здебільшого предметом гострих суспільно-політичних дискусій, суперечок, навіть конфліктів. Яскравим свідченням цього можуть бути наступна (заключна) частина коментованої статті та проблеми, пов'язані з її реалізацією.
  Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. У коментованому приписі зазначено основні напрями державних заходів, спрямованих на забезпечення фактичної рівності жінки і чоловіка. Тому вираз «рівність прав», який тут вжито, видається дещо неточним, неадекватним, адже за смислом Цього припису йдеться не про рівноправність,