ких її індивідуальних – чи то біологічних, чи то соціальних властивостей. А звідси й випливає засада рівності всіх людей з огляду саме на їхню «антропну» гідність.
  Антропна гідність людини – це її самоцінність як родової біосоціальної істоти, змістовно зумовлена насамперед існуючими суспільними відносинами, а також іншими факторами людського буття. Психічним (ідеальним) відображенням цієї органічної, «природженої» властивості кожної людини є її власні, а також інших суб'єктів суспільства оціночні судження стосовно зазначеної властивості, тобто оцінки гідності людини.
  Отже, гідність – це об'єктивна властивість людини, яка відображає її унікальну, неперевершену цінність. З моменту народження кожного його гідність є однаковою, «рівною» із гідністю інших людей. Усвідомлення цього усіма приводить до формування у кожної особи почуття власної гідності, очікування поваги до неї з боку інших людей, установку на відстоювання своїх прав, а також визнання нею рівних прав усіх інших людей. Однаковість гідності кожної людини відображено й у тій нормі Конституції, за якою «кожен має право на повагу до його
  гідності» (ст. 28).
  Уявлення про рівну гідність усіх людей – ідеологічне джерело їх «рівноправності» (включаючи й рівноправність юридичну), заслін посяганням на рівність, тобто встановленню безпідставних привілеїв (позитивна дискримінація) або обмежень (негативна
  Дискримінація).
  Поняття рівноправності людей (і громадян) докладніше роз'яснюється у коментарі до ст. 24 Конституції України.
  115
  Конституція України
  Розділ II. Стаття 22
  
  Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Невідчужуваність прав і свобод людини – це їх внутрішня іманентна, «неминуча» властивість людині, їх невід'ємність від неї. Ця властивість прав і свобод полягає в тому, що можливості людини, які в них відображаються, є неодмінною, закономірною