ня неповнолітнього від відбування покарання (ст. 107);
  
  7) встановлення строків погашення судимості (ст. 89), у т.ч. щодо неповнолітніх (ст. 108);
  
  8) визначення підстав кримінальної відповідальності за створення злочинної організації (ст. 255), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372), завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383), завідомо неправдиве показання (ст. 384), приховування злочину (ст. 396) та деяких інших (наприклад, суб'єктом злочину, передбаченого ст. 395, може бути тільки особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд. Відповідно ж до законодавства України такий нагляд встановлюється, зокрема, щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини).
  
  Відповідно до п. 18 розділу II Прикінцевих та перехідних поло;
  
  жень КК 2001 р. при вирішенні питання про віднесення злочинів, ' передбачених КК 1960 p., які були вчинені до набрання чинності ' КК 2001 p., до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких слід керуватися ст. 12 КК 2001 p., якщо це пом'якшує кримінальну відповідальність осіб, які вчинили ' злочини до набрання чинності цим КК.
  
  3. У практиці застосування законодавства України зазначена класифікація злочинів має також значення для вирішення питання про: 1) визначення виду кримінально-виконавчої установи, в якій особа має відбувати покарання; 2) провадження у кримінальних справах, зокрема, про: можливість закриття кримінальної справи у разі невстановлення особи, яка вчинила злочин; колегіальний чи одноосібний розгляд справи;підсудність справ; прийнятність відмови від захисника; порядок провадження дізнання та його строки;
  
  застосування застави