законодавчому визначенні поняття злочину має за мету підкреслити той факт, що у
  
  КК діє принцип суб'єктивного ставлення у вину, і що діяння, вчинене за відсутності вини, тобто за відсутності психічного ставлення особи до дії чи бездіяльності, не може визнаватися злочином. Так, не є злочином: а) рефлекторні, імпульсні, інстинктивні або інші рухи тіла, які не є результатом вольової поведінки особи; б) рухи тіла або відсутність таких рухів, що є результатом тільки чужої волі чи впливу непереборної сили; в) діяння, можливість настання суспільне небезпечних наслідків якого особа не передбачала і не могла передбачати (казус).
  
  Крім того, ознака обов'язкової винності діяння означає, що в процесі кваліфікації злочинів і призначення покарання мають чітко визначатися межі вини кожного із співучасників одного злочину .(особливо у випадках ексцесу виконавця, добровільної відмови одного із співучасників від доведення злочину до кінця, невдалої співучасті), межі вини особи, яка звинувачується у вчиненні злочину з двома наслідками, або у вчиненні злочину, суспільне небезпечні наслідки якого виникли в результаті вини не тільки обвинуваченого, а й інших осіб, у т.ч. потерпілого (так званої обопільної вини, яка найчастіше у практиці трапляється при транспортних подіях), або коли має місце фактична помилка тощо.
  
  Відповідно до ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної, у т.ч. кримінальної відповідальності. Але аналогічної вимоги щодо незнання особою інших, крім законів, нормативно-правових актів, у Конституції України не існує. Тим часом, факт заборони певних дій не завжди прямо визначається в законі і є завідомо зрозумілим для кожного. Часто це питання