ідання, то адвокати можуть почергово не з'являтися «з поважних причин» на судові засідання, можуть домовлятися між собою про необхідність оскарження рішень судів, якщо справа не має юридичної перспективи тощо.
  У статті 5 законопроекту даються визначення суб'єктів надання правової допомоги, якими є особи (адвокати та інші фахівці у галузі права), які за законом мають право на надання правової допомоги. Тобто у цій нормі повинні матися на увазі саме ті особи, які отримали право на надання правової допомоги відповідно до Закону.
  Фахівцем у галузі права є фізична особа, яка одержала повну вищу освіту за спеціальністю «правознавство», має фахові знання у галузі (галузях) права та відповідний рівень кваліфікації. Фахівець у галузі права (крім адвокатів) може здійснювати діяльність з надання правової допомоги за умови наявності у нього відповідної ліцензії на заняття такою діяльністю. Порядок та умови видачі ліцензії встановлюються Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
  Виходячи зі змісту цієї норми, оскільки в ній вимагається наявність не тільки повної вищої освіти за спеціальністю «правознавство», а й фахових знань у галузі (галузях) права та відповідний рівень кваліфікації, передбачається, що при отриманні ліцензії такий рівень буде перевірятися. Отже, формальна наявність диплому про закінчену вищу юридичну освіту вважається недостатньою для того, щоб отримати відповідну ліцензію. Ця вимога поки що камуфлюється, а з'являється при запровадженні змін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», але це знов-таки штучний підхід до юристів, які мають намір виявити себе при наданні правової допомоги громадянам і юридичним особам.
  Суб'єктами надання правової допомоги є також юридичні особи, установчими документами яких передбачено надання