хищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
  1. У частині 1 даної норми зазначено положення, яке свідчить про єдиний, тобто вичерпний спосіб розгляду судом цивільної справи. Такий спосіб полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше (тобто саме так) як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, пред'явлених у передбаченому ЦПК порядку. Дане положення частково дублює ч. 1 ст. З ЦПК, але його конкретизує і розвиває. Предметом цієї норми є встановлення передумов порушення цивільного судочинства і розгляду справи, яким є звернення осіб.
  Якщо у статті З ЦПК йдеться про вільний доступ до правосуддя будь-яких осіб, права яких порушені, оспорені, то у цій нормі таких умов не встановлено, але робиться спроба конкретизувати питання, яким має бути звернення до суду, а саме - обґрунтованим доказами. Але однозначно, що суд не може бути ініціатором порушення цивільних справ.
  У цьому зв'язку слід звернути увагу на ті суперечності, які нині можуть виникнути у судовій практиці. Так, у ч. 2 ст. 166 СК зазначається, що суд при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав особи може сам за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Щодо цього положення, яке виявляється в ініціативі суду при постановленні судового рішення про позбавлення батьківських прав, то вважається, що вирішувати питання про стягнення аліментів за ініціативою суду неможливо, оскільки це положення суперечить як принципу диспозитивності цивільного процесу, так і процесуальному становищу суду, правам та обов'язкам судді. Так, за ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням (заявою) фізичних і юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими особами,