х категорій справ, суддя, як виня-ток, з метою з'ясування обставин справи може за власною ініціативою витребувати необхідні докази (частини 2, 3 ст. 235 ЦПК).
  Отже, положення ч. З ст. 235 ЦПК не свідчить про те, що в окремому про-вадженні взагалі відсутній принцип змагальності, він не діє тільки в частині винятку щодо ініціативи суду у деяких категоріях справ витребувати докази.
  Наведена аргументація щодо наявності у справах окремого провадження принципу змагальності ще раз підтверджує доцільність зміни назви ст. 10 ЦПК.
  У наказному провадженні також виявляється принцип змагальності, оскільки, подаючи заяву про видачу судового наказу за ст. 98 ЦПК, заявник на підтвердження вимоги та обставин, на яких вона ґрунтується, повинен подати докази, тобто документи (п. 5), але ці документи мають бути безспірними. Якщо йдеться про скасування судового наказу, то боржник повинен довести суду свої заперечення проти його постановлення на подати на підтвердження своїх заперечень докази.
  Тому автори вважають доцільним зупинитися на розкритті сутності даного принципу й при аналізі апеляційного та касаційного проваджень, оскільки принцип змагальності є загальним принципом цивільного процесу.
  Стаття 11. Диспозитивність цивільного судочинства
  1. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах
  61
  
  РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
  2. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
  3. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право