я процесуального права зарубіжних країн, де має місце принцип формальної істини. Однак зарубіжне законодавство щодо встановлення формальної істини розглядається не як принцип цивільного судочинства, а як мета, якої треба досягти при розгляді кожної конкретної справи. Характерним для встановлення формальної істини є те, що, вирішуючи справи на підставі поданих сторонами доказів, суд робить висновок про найбільшу вірогідність, достовірність вказаних сторо-
  13 Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підручник.-К.: Концерн
  «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005.-С.67-69.
  14 Комментарий к гражданскому процессуальному кодексу Российской Федера-
  ции / Под ред. М.С. Шакарян.-М.: Проспект, 2003.-С.38.
  59
  
  РОЗДІЛІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  нами обставин і задовольняється високим ступенем ймовірності, яка при встановленні фактичних обставин єдино можлива. При цьому зазначається, що основу встановлення формальної істини в цивільному судочинстві складають такі головні положення: 1) суд може винести рішення тільки на підставі фактів, указаних сторонами; 2) суд може використати тільки ті докази, які були подані сторонами; 3) суд включає до предмета доказування тільки ті факти, які не були вказані протилежною стороною; 4) суд зв'язаний визнанням сторін, але автор зазначає, що при цьому потрібно враховувати винятки, які мають місце у законодавстві зарубіжних країн щодо принципів диспозитивності та змагальності15.
  Безумовно, розглядаючи справу суд повинен намагатися встановити істину у справі, адже основні вимоги, які висуваються до судового рішення - це його законність та обґрунтованість. Проте досягти обґрунтованості судового рішення можна тільки шляхом дослідження та оцінки доказів, на пізнання яких направляється уся процесуальна діяльність суду. Але при здійсненні такої діяльності суддя повинен пам'ятати,