астосовувати норми права інших держав і передбачається, що суддя встановлює зміст цих норм відповідно до їх офіційного тлумачення та практики застосування у відповідній державі. При цьому поняття «офіційне тлумачення норми права» можна зрозуміти подібно до п. 4 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України», відповідно до якого він приймає рішення та дає висновки у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Отже, норма права може надаватись з офіційним тлумаченням, якщо це було здійснено уповноваже-ним органом іноземної держави.
  Щодо практики застосування, то це питання слід вважати більш складним та багатогранним, оскільки в нашій країні та інших пострадянських республіках відбувається узагальнення судової практики з вирішення тих чи інших питань Верховним Судом, а тому є можливість отримати не тільки саму норму права, а й відповідне її застосування судом. Тобто постанови Пленуму Верховного Суду слід вважати офіційним документом, в яких подано практику застосування і оцінку правильного застосування певних норм. Якщо ж суду України надавати окремі рішення іноземного суду, то вони можуть розходитись із іншими рішеннями суду, а тому з таких рішень не може складатись об'єктивна картина застосування норм іноземного права. Водночас в Англії існують рішення, які встановлюють преце-денти щодо вирішення тих чи інших питань, які набувають загальноприйнятого характеру, а тому можуть застосовуватись у подальшому при вирішенні подібних правових ситуацій.
  За частиною 2 ст. 9 ЦПК суддя наділяється правом, а не покладається на нього обов'язок, щодо встановлення змісту норм іноземного права, для чого він може звернутись до Мін'юсту, іншого компетентного органу або залучити експерта. Але сам порядок такого звернення чітко не регламентовано. При цьому в законах має бути закріплено