раво», але у змісті останнього не існує положень, які дублювали б положення цієї статті. У літературі вже з'явилися критичні зауваження з приводу названого Закону, зокрема щодо того аспекту, що Україна не вправі регламентувати міжнародне приватне право, а має конкретизувати права іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні. Крім того, Україна вправі говорити про спеціальні права громадян України, які перебувають за кордоном, і відстоювати їхні інтереси відповідно до норм міжнародного права.
  Обраний Україною курс на Європейську інтеграцію поставив перед нею низку важливих питань, які стосуються охорони і захисту прав іноземних осіб, які беруть участь у економічному обороті, суспільному житті тощо, а це, в свою чергу, викликає необхідність гарантувати їхні права у різних сферах юрисдикційної діяльності. Це положення стосується випадків, коли при розгляді цивільних справ суддям слід враховувати національне законодавство іноземця, який перебуває під юрисдикцією нашої держави. Але норми права інших держав можуть застосовуватися не тільки у цивільному судочинстві, а й у нотаріальному процесі та при здійсненні інших форм захисту і охорони прав як громадян України, так й іноземних громадян та юридичних осіб.
  Ця проблема зумовлена стрімким розвитком міжнародних відносин, міграції населення, господарської діяльності, що не зовсім адекватно відтворюється у законодавстві України і проектах змін до нього. Сучасний момент щодо застосування іноземного законодавства у законодавстві України молена вважати більш-менш чітко врегульованим, оскільки у Конституції, ЦК, у розділі І нового ЦПК та у ст. 98 Закону України «Про нотаріат», Законі України «Про міжнародне приватне право» визначено, що судді при здійсненні юрисдикційної діяльності можуть і фактично зобов'язані застосовувати норми іноземного