озмірі відшкодування (особливо це питання є актуальним стосовно відшкодування моральної шкоди), ні у визначенні зобов'язаного суб'єкта, що повинен здійснити відшкодування. Останній випадок випливає із ст. 105 ЦПК, якою передбачається можливість пред'явлення позову не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, та процесуальні наслідки встановлення такої правової ситуації»11.
  Загалом з цією концепцією можна погодитися, але вважається доцільним конкретизувати її щодо суб'єктного складу осіб, які вправі спорити з приводу прав та обов'язків, а також відповідно констатувати, що спір про право має місце у позовній заяві та у доданих до неї матеріалах.
  Цілком зрозуміло, що спір про право має місце тоді, коли право стягу-вача викликає сумнів у його законності або достовірності. У цьому аспекті вважається, що наявність письмового документа, яким підтверджується борг боржника, не завжди буває отриманим на законних підставах. Наприклад, якщо особа посвідчила договір у стані, коли не могла адекватне сприймати обставини правочину, або діяла внаслідок помилки тощо. Тоді законність вимоги стягувача стає сумнівною, якщо інше не буде доведене у суді. Так само письмовий документ може викликати сумніви в його достовірності, зокрема, таким може вважатися документ, у якому підпис боржника підроблено. Однак в межах наказного провадження ці юри дичні обставини перевірити неможливо через те, що спрощений порядої вирішення таких справ не допускає призначення експертизи тощо.
  Якщо йдеться про обов'язки боржника, то вони можуть визначатися нг підставі письмового документа, який не викликатиме сумніву в його до стовірності, і суду не потрібно буде здійснювати складних операцій для об числення розміру боргу. Тобто автор вважає, що безспірним вважатиметь ся борг, який є стабільним і не підлягає складному розрахунку.