у заяві та поданих документах ознак спору про право.
  Отже, законодавець вважає, що у спрощеному порядку можуть бути вирішені справи, в яких:
  1) заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі;
  2) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;
  3) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку від-повідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.
  Передбачається також, що у разі виникнення спору про право у наведеному переліку категорій справ суд має відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу.
  Однак зверну увагу на застосовану термінологію. Так, у ст. 100 ЦПК має місце поняття «спір про право», яке також застосовується й у ч. 6 ст. 235 ЦПК, але немає відповідного нормативного роз'яснення, тому важко говорити про те, що суд буде здатен встановити наявність спору про право, якщо цей термін не сформульовано.
  Тому доцільно проаналізувати позицію науковців, які досліджували це
  366
  
  РОЗДІЛИ. Стаття 106
  поняття. Так, СЯ. Фурса вважає: «Останній аспект надав автору можливість дійти висновку про необхідність відокремлення трьох можливих видів спорів, що підвідомчі суду:
  1) спір про факт;
  2) спір про право;
  3) спір про обов'язки.
  Хоча цей висновок не має безпосереднього впливу на нотаріальний процес, а в теорії цивільного процесу це питання тільки винесено на дискусію, але ця теоретична формула може і повинна знайти своє відбиття також у нотаріальному процесі. Так, деякі процесуалісти виділяють лише спір про право та факт. Однак спір про обов'язок автором виноситься в самостійну категорію, оскільки не завжди порушене право зумовлює обов'язок конкретного та належного відповідача. Бувають випадки, коли порушене право не викликає сумніву, але відповідальність не має конкретизації ні