азу на підставі вимоги про стягнення з боржника грошових коштів. Так, у п. 5 ст. 103 зазначається, що у судовому наказі треба зазначати суму грошових коштів, які підлягають стягненню. Але якщо, наприклад, йдеться про повернення суми позики за договором, то, крім суми позики, договором може передбачатись сплата процентів за ст. 1048 ЦК, а за ст. 1050 ЦК - сплата неустойки позичальником за порушення умов договору. Тому якщо такі положення мають місце у договорі, то вони повинні бути включені до судового наказу.
  3. Як вбачається із положення ч. З даної норми - судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках. Один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і після набрання ним законної сили видається стягувачу. Нічого у цій нормі не сказано про примірник судового наказу, який повинен направлятись боржнику, а лише йдеться про видачу судового наказу стягувачеві, ще й при умові - після набрання ним законної сили, тобто із застереженням. Але у такій послідовності немає логіки, адже спочатку потрібно говорити про можливість боржника оскаржити судовий наказ у певний термін, поки останній не набрав законної сили, а лише потім про те, що судовий наказ видається стягувачеві після набрання ним законної сили для пред'явлення до виконання. У цьому зв'язку автори вважають доцільним із цієї частини виключити положення про стягувача, а включити до цієї норми положення ст. 104 ЦПК, тобто об'єднати ці дві норми. Це зумовлено тим, що у ст. 105 ЦПК, де йдеться про набрання судовим наказом законної сили має місце дубляж
  360
  
  РОЗДІЛ II. Стаття 104
  положення ч. З ст. 103 щодо стягувача, якому видається судовий наказ
  після набрання ним законної сили.
  У контексті аналізу форми та змісту судового наказу автори вважають слушною практику Росії. Так, Міністерством юстиції РФ було