стави для по-їтрнення заяви передбачені ч. З ст. 121 ЦПК, зокрема: заяву подано недіє-:патною особою, заяву подано від імені стягувача особою, яка не має на це нгзноважень, справа не підсудна даному суду. Тому у ст. 101 ЦПК повинні мати місце положення, відсилка на ч. З ст. 121 ЦПК або треба передбачити окрему норму, яка регламентувала б підстави для повернення заяви гро видачу судового наказу.
  Повернення заяви у такому випадку не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків. На нашу іумку, доцільно також враховувати ч. 1 ст. 121 ЦПК, де йдеться про те, ЩО несплата судового збору (державного мита) за аналогією з позовним по-злнна належати до недоліків заяви та усуватися у порядку ч. 2 ст. 121 1ІПК, або у противному разі передбачити її як одну із підстав для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу (ст. 100 ЦПК).
  2. Щодо наслідків відмови у прийнятті заяви, то така відмова з підстав, передбачених ст. 100 ЦПК, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою до суду.
  До таких підстав законодавець відніс такі:
  - якщо заявлено вимогу, не передбачену ст. 96 ЦПК (п. 1);
  - якщо із заяви про видачу судового наказу і поданих документів вбачається спір про право (п. 2).
  Вважаємо доцільним зупинитися на аналізі кожної з підстав для відмо-зи у прийнятті заяви про видачу судового наказу.
  Щодо п. 1, то слід послатись на ч. 2 ст. 96 ЦПК, що судовий наказ може бути видано і в інших випадках (крім передбачених ч. 1 ст. 96 ЦПК), встановлених законом, ці випадки автори досить детально проаналізували при коментуванні ст. 96 ЦПК. Тобто при вирішенні питання про прийняття заяви про видачу судового наказу до провадження суду слід враховувати вимоги ч. 1 ст. 96 ЦПК, а також інші нормативні акти, де йдеться про можливість видачі судового наказу, та виходити