ЦПК. Для порівняння слід зазначити, що у ч. 5 ст. 119 ЦПК, де йдеться про зміст та форму позовної заяви, таке положення має місце. Це питання, на думку авторів, є важливим, оскільки неподання такого документа при поданні позовної заяви розцінюється як недолік та усувається у порядку ст. 121 ЦПК. Виникає на практиці запитання: а чи застосовується у цьому контексті аналогія з ч. 1 ст. 121 ЦПК щодо подання заяви про видачу судового наказу? Це питання виникло у зв'язку з тим, що у ЦПК Росії (п. 5 ч. 1 ст. 125) передбачено: якщо заявлено вимогу про видачу судового наказу, але не сплачено державне мито, то це є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу. Таку позицію російського законодавця російські вчені обґрунтовують тим, що для наказного провадження як спрощеного не передбачено правових підстав для відкриття проваджен-
  3е;?
  
  РОЗДІЛ II. Стаття 99
  
  
  
  ня у справі, залишення заяви без руху, повернення заяви як для позовного лише відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу5. Щодо України, то у ст. 100 ЦПК, де передбачено підстави для відмови у і «йнятті заяви про видачу судового наказу, немає підстави про відмову в нятті заяви у зв'язку з тим, що не сплачено державне мито. У цьому ексті виникає запитання: як діяти на практиці, коли закон це питан-не врегулював, адже за ч. 2 ст. 101 ЦПК передбачено, що відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у такому випадку має право звернутись з тими самими вимогами у позовне провадження, тобто через иежосконалість законодавства особа не зможе скористатися для вирішен-аьж безспірної вимоги спрощеним порядком, а суди будуть завантажуватися зайвою роботою.
  Стаття 99. Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу
  1. За подання заяви про видачу