1. - №2.
  - С. 49-52; Фурса СЯ. Нотаріальний процес. - К.: Істина, 2002. - С. 8; Сімейне
  право. Нотаріат. Адвокатура. Суд / За заг. ред. Фурси СЯ. - К., 2005.
  348
  т
  
  РОЗДІЛ II. Стаття 96
  Про необхідність узгодження процедури наказного провадження із та-: нотаріальним провадженням, як вчинення виконавчих написів на нотаріально посвідчених договорах, свідчить така правова ситуація, яка мана місце в житті та привела до порушення прав громадян. Автори хочуть - прокоментувати.
  Громадянка К. та її чоловік гр. М. (громадянин Росії), шлюб з яким бу-но розірвано та які мали від шлюбу сина Івана, посвідчили у нотаріуса України аліментний договір (ст. 189 СК). Гр. М. переїхав на постійне прожи-зання до м. Москви та перестав сплачувати аліменти на утримання сина на аліментним договором. Виходячи з ч. 2 ст. 189 СК, мати звернулася до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису на оригіналі аліментного договору. Нотаріус вчинив виконавчий напис, але, оскільки боржник є іноземним суб'єктом, повинен був врахувати міжнародний договір.
  За статтею 181 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом. Мати подала цей аліментний договір з виконавчим написом нотаріуса України судовому при-:таву м. Москви, але їй було відмовлено у стягненні аліментів на підставі виконавчого напису. Така відмова була мотивована тим, що згідно з договором про правову допомогу між Україною та Росією на території України підлягають виконанню будь-які судові рішення, а виконавчі написи нотаріусів - крім грошових зобов'язань. Виходячи із принципу взаємності, Росія відмовила у виконанні грошового зобов'язання. Тому громадянка К. опинилась у досить складному становищі, але адвокатом було знайдене вихід із цієї ситуації. У ЦПК Росії мав місце інститут наказного провадження, тому за ст. 123 ЦПК