кі доглядають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів. Але, перевіряючи ці обставини, суд повинен мати достовірні відомості про них. Виникає запитання: де суд братиме такі документи? На нашу думку, ці відомості повинна подати суду сама особа, яка не хоче з'являтись до суду як свідок. За аналогією тут можливе застосування ч. 2 ст. 52 ЦПК, згідно з якою особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити причини такої відмови.
  5. Коли особа, яка виконує ухвалу про привід до суду, з'явиться за місцем проживання свідка, вона повинна оголосити свідку цю ухвалу, щоб той знав, на якій підставі підлягає приводу. Оскільки свідок може заперечувати проти приводу, якщо матиме передбачені ст. 51 та ч. 4 ст. 94 ЦПК підстави, то може подати особі, яка виконує цю ухвалу, докази на підтвердження обставин, що не може бути допитаним як свідок чи доставленим приводом до суду.
  6. У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання. Зокрема, підставою для невиконання ухвали може бути подання особою доказів неможливості бути допита-ною як свідок. Іншими причинами може бути смерть свідка, безвісна відсутність чи оголошення останнього померлим, відсутність за місцем проживання, перебування у місцях позбавлення волі, на стаціонарному лікуванні, на військовій службі, у тривалому службовому відрядженні тощо.
  
  
  РОЗДІЛ II НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
  Перш ніж перейти до коментування ст. 95 ЦПК, слід звернути увагу фахівців на те, що законодавець, запроваджуючи у ЦПК новий вид прова-дження - наказне провадження, - повинен був розкрити його сутність, як не зроблено з окремим провадженням (ст. 234 ЦПК), а лише потім розкривати суть судового наказу та процедуру розгляду вимог, на підставі яких видається