дання їх суду. У таких випадках суддя повинен постановити ухвалу про тимчасове вилучення таких доказів. Але у цій нормі нічого не сказано, яким чином (яка процедура) та ким буде проводитись таке вилучення. Виходячи з ч. 2 коментованої норми доказ може знаходитись за місцем проживання (перебування) або знаходження особи. Тому виникає запитання: хто може проникнути у житло особи, якщо вона буде проти цього, та витребувати доказ, адже це порушення конституційного принципу - охорони житла? Чи, може, таке вилучення доказу здійснюється у примусовому порядку, наприклад, державним виконавцем чи органами внутрішніх справ? Закон «Про виконавче провадження» не визначає процедуру такого вилучення, або ж у такому випадку можлива аналогія щодо виконання постанов суду у цивільних справах.
  2. У коментованій частині йдеться про зміст ухвали про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом. У цій ухвалі суддя повинен зазначити: ім'я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження, назву або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення. Така ухвала буде підставою для тимчасового вилучення доказу для дослідження судом. Нічого у цій нормі не сказано, чи підлягає така ухвала суду оскарженню, адже з нею можуть не погоджуватись особи, які утримують письмові та речові докази. У пункті 23 ст. 293 ЦПК має місце лише положення про оскарження ухвали про примусове проник-нення до житла. Адже серед осіб, які є стороною у справі та у яких можуть тимчасово вилучатися докази, можуть бути банки, на які поширюється принцип банківської таємниці. Виникають запитання: чи узгоджується тимчасове вилучення документів із банку з процедурою розгляду судами справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних