ирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.
  3. В інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
  1. Коментована норма регламентує порядок розподілу витрат у разі
  відмови позивача від позову (ч. 2 ст. 31 ЦПК) і укладення сторонами ми
  рової угоди (ч. З ст. 31 ЦПК).
  Так, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються. Витрати відповідача за його заявою у випадку відмови позивача від позову стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову у добровільному порядку, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача, про що постановлюється ухвала.
  2. У разі укладення мирової угоди сторони можуть передбачити у ній порядок розподілу судових витрат. Якщо ж вони не передбачили такого розподілу, то кожна сторона у справі несе половину судових витрат.
  3. Слід сказати, що у частинах 1 та 2 коментованої норми йшлося про дві підстави закриття провадження у справі, а саме: у зв'язку з відмовою позивача від позову (п. Зет. 205 ЦПК) та у випадку затвердження мирової угоди (п. 4 ст. 205 ЦПК). В інших випадках закриття провадження у справі, передбачених ст. 205 ЦПК, а також у разі залишення заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК) відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Таке положення нового ЦПК порівняно із ч. 2 ст. 99 ЦПК 1963 р. заслуговує на увагу, оскільки сторони за ч. З ст. 27 ЦПК зобов'язані