дповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Тобто така особа сама зазначає про відмову отримати повістку, але з метою захисту інтересів іншої сторони, потрібно все ж таки достовірний доказ - свідки такої відмови, оскільки, як зазначено у цій частині коментованої норми, особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Цим положенням закону може скористатись недобросовісна сторона. Повістка фактично може взагалі не вручатись, а особа, яка її вручає, може написати, що адресат відмовився від її вручення, і довести цю обставину буде складно, оскільки відмову пише не сама особа, а така особа, яка вручає повістку. Тому це положення закону потребує уточнення.
  9. Коментована частина зазначає: якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом. Таке по-ложення закону є нечітким. Але у названій ситуації слід враховувати такі обставини. Місце проживання відповідача може бути невідомим як на мо-мент пред'явлення заяви до суду, так і стати таким під час розгляду справи. Якщо йдеться про пред'явлення заяви до суду, то слід керуватися по-ложенням ч. 9 ст. 110 ЦПК, тобто позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи). Тому суд повинен направляти повістку про розгляд справи, ураховуючи ці обставини. Якщо повістку було направлено із застосуванням правил, передбачених ст. 110 ЦПК, але вона повернулася з повідомленням, що місцезнаходження адре-сата невідоме або адресат вибув, або особа за даною адресою не проживає
  309
  
  РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  чи не знаходиться, то суд за наявності такої