оки, тому важливим є термін його закінчення. У ст. 258 ЦК йдеться про спеціальну позовну давність, яка встановлюється для окремих видів вимог. Так, ч. 2 ст. 258 ЦПК визначає позовну давність в один рік, яка застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про застосування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У контексті ЦК у останньому випадку позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалась чи могла довідатись про ці відомості. У цій же частині йдеться про вичерпний перелік справ, до яких застосовується строк позовної давності у один рік. У частинах 3, 4 ст. 258 ЦПК йдеться про строк позовної давності у строк п'ять та десять років, які мають застосовуватися судами. Цікавими для аналізу є також положення ч. 2 ст. 325 ЦПК у контексті закінчення процесуального строку. Так, у цій нормі йдеться про те, що у разі пропущення строку, встановленого ч. 1 цієї статті, з причин, визнаних судом поважними, суд касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк, але не більш як у межах одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження. Тобто цей строк починає рахуватися виходячи з поло-ження ч. 1 ст. 325 ЦПК, де зазначається, що касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У цьому контексті слід звернутися до ст. 319 ЦПК, де йдеться про те, що рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення. Але у ст. 218 ЦПК зазначається: якщо суд проголошує резолютивну частину рішення, він повинен повідомити осіб, які беруть участь у справі, коли вони можуть ознайомитись із повним рішенням. За частиною 2 ст. 222 ЦПК копії рішень видаються не