дку не сам мобільний телефон є речовим доказом у справі, а таким доказом є інформація про визнання батьківства відповідачем, яка отримана за допомогою записуючого пристрою мо-більного телефону.
  Але, коментуючи цю частину, слід сказати про те, що при прийнятті та-ких доказів та їхньому дослідженні суддя має керуватися ст. 188 ЦПК. З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеоза-пису та якщо у судовому засіданні відтворюється звукозапис, демонст-рується відеозапис, що мають приватний характер, надійде заява про їх фальшивість, судом може бути залучено спеціаліста або призначено екс-пертизу. Досить важливими, на нашу думку, також є обставини, які суд
  289
  
  РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  повинен встановити у особи, яка подає такий запис, а саме: особа повинна вказати на умови, в яких здійснювався цей запис, коли та ким. Для порівняння можна навести положення закону, яке стосується показань свідків, закріплене у ст. 63 ЦПК, що не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Виходячи із аналізу цієї норми, можливо дійти висновку, якщо особа не відповість на запитання щодо джерела отримання звуко- і відеозапису, то такі записи не можуть вважатися доказом. Але в адвокатській практиці одного із авторів коментарю мали місце випадки, коли особа не знала джерела отримання.звукозапису, оскільки отримала касету поштою, але на ній мав місце звукозапис про обставини, які мали суттєве значення для справи і при прослуховуванні її у сукупності із іншими доказами у справі відповідач визнав, що на касеті мав місце його голос. Тому, на нашу думку, у ЦПК повинна мати місце норма, яка регламентувала б звуко- і відеозапис як окремий засіб доказування та правила дослідження й оцінки судом таких засобів, випадки за яких звуко- і відеозапис не