не обов'язково на папері. Вони можуть бути викладені також на шкірі, тканині, склі тощо. Отож, законодавець у ч. 1 фактично дає не поняття письмових доказів, а перелік доказів, у яких вони можуть бути втілені. У теорії цивільного процесу має місце класифікація письмових доказів. В основу такої класифікації покладено різні критерії. Так, залежно від суб'єктного складу, тобто від кого ці докази виходять, їх поділяють на офіційні та неофіційні. За формою виконання докази поділяються на прості письмові та нотаріально посвідчені. Іноді судді вимагають від осіб, які беруть участь у траві, подавати до суду всі копії лише нотаріально засвідчені. Потім люди «бігають по нотаріусах» з метою засвідчення відповідних копій, але такої вимоги в законодавстві не існує, тому судді не вправі вимагати більше, ніж встановлено законодавством. Тим більше, що нотаріуси не вправі засвідчувати копії з усіх документів.
  Автори вважають, що знання природи різних видів письмових доказів має досить важливе значення для судді, оскільки впливатиме на процеду-:у їх прийняття, дослідження, оцінки судом та ухвалення законного та обґрунтованого такими доказами рішення. До письмових доказів слід зідносити: офіційні - це документи, які видаються офіційними органами, підписуються певними уповноваженими особами, вони повинні мати певні реквізити: вихідний номер, дату видачі, штамп, логотип, печатку. Ці документи можуть бути викладені на затверджених формах, зокрема, сві-доцтво про шлюб, свідоцтво про смерть тощо. Тому коли у судді виникає сумнів у їхній достовірності, він може звернутися до компетентного органу з запитом, чи видавався такий документ, щодо його змісту, форми (оскільки можуть мати місце зміни встановлених форм). Так, у нотаріальній практиці мав місце випадок, коли після смерті самотнього чоловіка залишилася квартира, яка