її пояснення у формі заяви, Ьщдашс особи, яка дала такі пояснення, засвідчується нотаріусом. Вчинення такої нотаріальної дії передбачено ст. 34 Закону «Про нотаріат» -засвідчення справжності підпису на документі. Така заява особи, яка дала :зої пояснення про відомі їй обставини, що можуть мати суттєве значення хія справи, мають розцінюватись судом як письмовий доказ, а не як пока-зання свідка та може використовуватися сторонами у процесі доведення сзої вимог та заперечень12. Це зумовлено також і тим положенням ЦПК, що суд усі докази оцінює за своїм внутрішнім переконанням та жодний доказ не має для суду наперед встановленого значення (ч. 2 ст. 212 ЦПК). Бувають випадки, коли нотаріуси без логічних пояснень і посилань на законодавство відмовляються засвідчувати підписи особи на такій заяві, аргументуючи свою позицію лише тим, що Мін'юст заборонив цю дію вчиняти. Іноді суди такі заяви відмовляються приєднувати як письмовий доказ, оскільки особа має особисто з'явитися і дати показання. Але ж навіть листи, в яких підпис особи не засвідчений, суди приймають як докази, тому така відмова є незрозумілою. Якщо стороні потрібний такий доказ, то вона вправі клопотати перед судом, щоб суд допитав як свідка навіть особу, яка прикута до ліжка, за місцем її перебування.
  Якщо особа, яка допитується як свідок, не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, такі показання свідка не можна розцінювати як доказ, вони не можуть братися судом до уваги та суд не може на них посилатися при обґрунтуванні свого рішення. Наприклад, свідок заявляє про те, що «всі сусіди говорили про те, що вони кохають один одного». Тобто у цьому випадку, по-перше, показання свідка є неналежним доказом, оскільки джерело отримання ним інформації невідоме. По-друге, треба було допитувати як свідка саме того із сусідів, який