валися такими засобами доказування, як поясненнями сторін і третіх осіб. У ч. 2 ст. 57 ЦПК передбачено положення, що фактичні дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків. Тобто у новому ЦПК порівняно з ЦПК 1963 р. законодавчо закріплені як доказ показання таких специфічних суб'єктів, якими є представники, та, крім того, уточнено, що пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників розцінювати-муться як засіб доказування лише за умови, що ці особи будуть допитані як свідки. З цією метою одночасно доцільно звернутися до ст. 184 ЦПК, в якій має місце положення про те, що якщо сторона, третя особа, їхні представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відому особисто, вони за їхньою згодою можуть бути допитані як свідки згідно зі статтями 180-182 ЦПК, в яких передбачено процедура допиту свідків судом. Але, крім ст. 184 ЦПК, де йдеться про допит сторін, третіх осіб, їхніх представників як свідків, у ЦПК має місце норма, а саме ст. 176 ЦПК, де регламентується порядок давання пояснень особами, які беруть участь у справі.
  279
  
  РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  Тому неоднозначною є логіка законодавця щодо оцінки правового ста-тусу пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, які також належать до осіб, які беруть участь у справі. У більшості випадків та за загальним правилом сторони та треті особи з самостійними вимогами, виходячи зі статей 10, 60 ЦПК, мають давати пояснення, на підтвердження своїх вимог та заперечень і вони повинні мати значення для справи та бути відомі особисто цим особам, оскільки вони захищають у суді свої особисті пору-шені, оспорювані, невизнані права.
  Виникає запитання: а якщо сторони, як це передбачено ст. 184 ЦПК, не будуть допитані як свідки, то їхні пояснення не матимуть ніякого доказо-вого