м, коли в разі програшу справи сторона не матиме збитків, оскільки вона зможе компенсувати збитки за рахунок третьої особи, що виступала на її боці. Наприклад, у разі завдання шкоди з вини працівника юридична особа зможе у подальшому звернутися з регресним позовом до нього і погасити виплати, що були нею зроблені. Звідси випливає дійсна і реальна необхідність з'ясовувати у суб'єктів, що беруть участь у справі, їхню думку з приводу визнання факту встановленим. Якщо ж третя особа заперечуватиме проти визнання факту встановленим, то вона й доводитиме підстави власних заперечень проти позову.
  Отже, визнання може бути зроблене не тільки при впевненості сторін у існуванні факту, а й з метою, суперечною інтересам інших осіб, а також під впливом обману, насильства, погрози, помилки або з метою приховання істини, що практично в суді встановити неможливо, але суддею має бути з'ясована ця обставина зі слів зацікавлених осіб.
  Уявляється, що умови визнання факту можуть бути висловлені не тільки усно, а й письмово поза залом судового засідання. Тому такий доказ перестане належати лише до пояснень сторін, а водночас належатиме до
  276
  
  ГЛАВА 5. Стаття 61
  письмових засобів доказування, з чого можна зробити висновок про його змішаний характер і певні особливості визнання факту.
  Цікавою для процесуального аналізу є й можливість представника виз-навати факт встановленим. На нашу думку, слід враховувати те, що в ч. 1 ст. 44 ЦПК закріплено положення про повноваження представника на ве-дення справи в суді й може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти особа. Тобто, виходячи із за-гальних та спеціальних прав сторони, він має право визнавати факт вста-новленим, якщо таке обмеження його повноважень на вчинення цієї про-цесуальної дії не буде застережене у виданій