У ч. 1 ст. 61 ЦПК серед підстав звільнення від доказування закріплене положення про те, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
  Тому проаналізуємо позицію А.Ф.Клейнмана, який ще у 1964 році, як : вчені інших зарубіжних країн, пропонував як засіб доказування встановлювати визнання факту, що стверджується іншою стороною. Зокрема, ним передбачалося розглядати визнання за такими ознаками:
  1) за місцем висловлювання:
  - судове, тобто зроблене в судовому засіданні, яке відрізняється безпосе-редністю отримання судом відповідної інформації та фіксацією в протоколі;
  - позасудове, зроблене в присутності свідків, на наш погляд, треба розглядати і досліджувати як юридичну обставину, що підлягає доведенню;
  2) за характером:
  - просте (безумовне);
  - кваліфіковане10.
  У ЦПК 1963 р. визнання особою певних юридичних фактів регламентувалось статтею 40 ЦПК, за якою встановлювалися такі аспекти визнання, як:
  - необов'язковість для суду, що можна трактувати як рівнозначність визнання факту з іншими доказами, а тому можна вважати, що визнання не вважалося в Україні окремим засобом доказування і розглядалося лише як різновид пояснень сторони;
  - суд міг вважати визнаний факт встановленим, коли у нього не виникало сумніву в тому, що визнання відповідало дійсним обставинам справи, не порушувало будь-чиїх прав і законних інтересів і не зроблено під впливом обману, насильства, погрози, помилки або з метою приховування істини.
  10 Советский гражданский процесе. - М.: Изд-во Московского ун-та. 1964. -С. 147—151.
  275
  
  РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  Автори вважають доцільним зупинитися на аналізі цієї норми, оскільки в ЦПК має місце положення (ст. 178 ЦПК), яке є протилежним положенню, що було закріплене у ст. 40 ЦПК 1963 р. Тобто за ст. 40 ЦПК 1963 р.