зкрите. Тому його сприйняття можна прокоментувати так:
  - відсутність доказів з боку позивача на підтвердження зазначених позовних вимог, обов'язково за наявності заперечень з боку відповідача проти встановлення певних юридичних обставин і водночас проти позову свідчить про те, що позов не може бути задоволено;
  - якщо у позивача не існує прямих доказів у справі, а відповідач проти конкретної обставини не заперечує, то ця обставина має вважатися судом встановленою;
  - коли у справі і позивачем, і відповідачем подано докази, які суперечать один одному, то суддя має намагатися усунути суперечності в наданих доказах. Зокрема, за ч. 12 ст. 180 ЦПК суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розходжень у їхніх показаннях, але невжиття таких заходів призводить до того, що рішення суду ґрунтується на припущенні, що конкретний свідок говорить неправду або погано пам'ятає дійсні обставини справи. Отже, рішення суду ґрунтуватиметься на припущенні, а не на певних доказах. Інша річ, коли суд встановить причини розходження у показаннях свідків. Наприклад, один зі свідків бачив неодноразово співмешканця певної квартири, а інший ніколи його не бачив. Прості питання з приводу того, коли звичайно вони йдуть на роботу або до магазину подадуть суду відповідь на питання, що вони в різний або однаковий час могли або не могли бачити співмешканця певної квартири;
  - якщо в справі існують різні види засобів доказування, то суд оцінює їх за власним переконанням. Наприклад, коли свідки говорять, що вони не бачили співмешканця, а останній подасть суду фотографії, на яких буде зображено його перебування у квартирі і разом з іншими свідками, то такі показання мають переважати показання того свідка, який не здатен спростувати цих доказів, оскільки він не міг постійно «слідкувати» за квартирою сусідів, а зустрічі