кази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
  3. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
  4. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
  Ця норма, взагалі, має декларативний і не конкретний характер, оскільки більшість положень цієї норми не конкретизовано у часі, не пе-
  272
  
  ГЛАВА 5. Стаття 60
  редбачено санкції за неналежне виконання встановлених обов'язків тощо. Аналізуючи цю норму, можна загалом вважати, що її основне спрямування - це показати рівність сторін у процесі доказування, що сформульовано у першій частині статті. При цьому в назві цієї норми зроблено істотну помилку, оскільки можна погодитися з тим, що доказування є обов'язком, але його складова частина - подання доказів - не може вважатися обов'язком хоча б тому, що у ст. 27 ЦПК подання доказів віднесено до прав зеіб, які беруть участь у справі.
  Порівняння ч. 1 та ч. 2 свідчить про те, що обов'язок доказування лежить на сторонах, а подають докази всі особи, які беруть участь у справі. Виходить, що їхня роль у процесі доказування відсутня, але лише визна-чається відповідне право подавати доказу.
  1. В разі звернення позивача до суду він за ст. 60 ЦПК зобов'язаний
  довести своє право, але некоректно говорити про те, що позивач тільки
  зобов'язаний довести своє право, а процес доказування слід сприймати
  як комплекс різноманітних прав та обов'язків осіб, які беруть участь у
  справі.
  Оскільки до суду першим звертається позивач або заявник, то саме вони мають доказувати наявність порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу. Тому позивач має насамперед право на звернення до суду, яке супроводжується обов'язком доказування. А позиція відповідача в порушеній