ака постанова не повинна прийматися судом без відповідного обґрунтування, зокрема, що такий доказ має підтверджувати і як має суд його сприймати? Якщо ж такий доказ був прийнятий судом, то він повинен викликати юридичні наслідки, зокрема, передбачені у ч. 4 ст. 201 ЦПК, тобто суд має зупинити провадження у справі до вирішення кримінальної справи. Взагалі, постанова про порушення кримінальної справи не є допустимим і належним засобом доказування, оскільки вона не свідчить про кримінальні дії третьої особи, а лише доводить, що прокуратура здійснює перевірку дій такої особи.
  Крім того, у законі закріплено положення про те, що якщо доказ одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, то суд не повинен брати його до уваги. Але це положення не дає однозначного сприйняття дій суду. Тому висловимо свою позицію з цього приводу -суд приймає такий доказ, але не бере його до уваги при постановленні рішення. Отож, незаконність дій особи, яка бере участь у справі, буде підтверджена належним доказом. Однак виникає запитання: суд має з'ясовувати у суб'єкта процесу доказування, яким чином він отримав такий доказ?
  За загальним правилом та виходячи із принципу змагальності, згідно з яким кожна особа має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, особа вже при поданні заяви до суду повинна в ній послатися на певні докази та подати їх суду. Ці докази вона збирає сама у силу своїх можливостей і без втручання суду, тому на цьому етапі вона мабуть не знає процедури, яка встановлена законом та згідно з якою повинні отримуватися докази. Одразу ж виникає друге запитання: а як суд оцінить порядок отримання доказів особою поза судом та без його участі? Лише за словами суб'єкта доказування про спосіб отримання доказу, чи ці обставини мають також підтверджуватися доказами?