ами доказування. Такі зміни у застосованій в законодавстві термінології зобов'язують авторів коментарю сформулювати та розкрити сутність таких термінів, як «доказ» та «засіб доказування».
  Доказ - окремий елемент засобу доказування, що несе в собі інформацію про обставину справи, з існуванням якої особа пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, а засіб доказування -це сукупність окремих доказів (елементів), які за цивільним процесуальним законодавством допустимі для доказування в конкретній справі. Отже, можна погодитися з уточненням назви цієї статті у порівнянні з попе-
  269
  
  РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  редньою її назвою, оскільки суду подаються не засоби доказування, а конкретні докази.
  Фактично у цій статті визначено дві загальні обставини, які перешкод
  жають прийняттю доказів, а саме:
  - порушення порядку отримання доказів;
  - невиконання вимог законодавства щодо належного здійснення цивільних прав та виконання обов'язків.
  1. У ч. 1 йдеться про те, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Зразу ж при аналізі цього положення закону виникає ряд запитань, які слід прокоментувати, оскільки це питання є досить важливим і від правильного його розуміння та сприйняття судом залежатиме право особи щодо подання доказів та їх прийняття судом, адже саме суд в остаточному рахунку після заслуховування думок учасників процесу про доцільність приєднання того чи іншого доказу до справи має вирішити спочатку питання, чи є доказ належним до справи. Наприклад, коли розглядається справа у порядку цивільного судочинства і представник прокуратури просить приєднати до матеріалів справи постанову про порушення кримінальної справи проти третьої особи без будь-якого обґрунтування, то як має у цій ситуації вчинити суд? На наш погляд,