овіт був посвідчений у стані недієздатності особи, то лікарські довідки, показання свідків не можуть братися судом до уваги, оскільки єдиним належним доказом може стати рішення суду про визнання такої особи недієздатною. Так, згідно зі ст. 39 ЦК, недієздатною особу може визнати лише суд, а наслідки вчинення правочину недієздатною особою та дієздатною фізичною особою, і в у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій П (або) не могла керувати ними, різні і регламентовані різними статтями закону, зокрема, статтями 225 і 226 ЦК. Тому в цій ситуації можна наполягати на тому, щоб особа, яка подає відповідні докази, уточнила свої вимоги або заперечення проти позову.
  3. Третя частина коментованої статті говорить про те, що суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування, але ця норма деякою мірою суперечить ст. 129 Конституції України, тому суду доцільно приймати такі докази, але відображати у судовому рішенні, що вони не відповідають змісту сформульованого позову або запереченням проти позову.
  Стаття 59. Допустимість доказів
  1. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
  2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
  При коментуванні цієї норми слід звернути увагу на непослідовність за-конодавця щодо сутності та застосування терміна «допустимості засобів доказування». Так, у ст. 29 ЦПК 1963 р. аналогічна норма іменувалася «Допустимість засобів доказування», у ст. 59 чинного ЦПК - «Допустимість доказів», хоча як у старому, так і новому ЦПК зміст норми залишився незмінним. У ній ідеться про те, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами