мадянам у захисті їхніх прав.
  Тому пропонується сприймати частину 2 коментованої норми, виходячи з двох позицій:
  - коли належність доказу, який спрямований на доказування певної юридичної обставини, що входить до предмета доказування в конкретній справі, не викликає сумніву, то він має прийматися без зайвих коментарів;
  - коли ж доказ не належить до обставин, які входять у предмет доказу-вання, то інша сторона або третя особа про це має заявити та просити суд не приймати її до матеріалів справи або не враховувати при ухваленні рі-шення. Наприклад, коли особа пропустила строк для прийняття спадщини через те, що вона не була повідомлена нотаріусом про відкриття спадщини, то які ж свідки у цьому випадку можуть допитуватися? У цій правовій ситуації нотаріус зобов'язаний пред'явити суду докази належного повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини. Показання свідків, як правило, не можуть свідчити про те, що нотаріус належним чином виконав свої обов'язки. Поведінка самого спадкоємця, виконання чи невиконання ним обов'язків по похованню спадкодавця відходять на другий план через те, що у разі визнання спадкоємця таким, що пропустив строк без поважних причин, позбавляє його будь-яких обов'язків по його похованню, тобто ця обставина не є юридичною при розгляді справи про поважність пропуску строку на прийняття спадщини.
  Фактично, належність доказу до справи можна перевірити за допомогою простої формули: якщо доказ підтверджує певну юридичну обставину, то ця обставина має бути зазначена у позовній заяві або у запереченнях
  268
  
  ГЛАВА 5. Стаття 59
  проти позову, а також збігатися з відповідною обставиною в законодавчій нормі, на яку також має зробити посилання той суб'єкт, який подає відповідний доказ. У противному разі такий доказ не стосується справи. Наприклад, коли позивач посилається на те, —: