я на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і зпдеозаписів, висновків експертів. Отже, доказами перелічені засоби дока-зування не є. Якщо до цього додати положення ст. 58 ЦПК, в якій має міс-пе ототожнення доказів з джерелом інформації, то можна стверджувати, пзо виділити поняття «доказ» в чистому вигляді не вдасться, а спроби на законодавчому рівні встановити конкретне значення цього терміна - це .пише намагання наблизитися до глибини цього поняття.
  Така законодавча неадекватність зумовлена тим, що докази як поняття абсолютизуються, хоча конкретними доказами можуть вважатися лише ті з них, які подані суду та прийняті й проаналізовані ним. Це положення підтверджує особливий характер доказів у цивільному процесі. Наприклад, коли розмова двох осіб відбувається приватно і один із співрозмовників образить іншого, то подальше звернення до суду буде неможливе, якщо ображена особа не зможе довести такої образи. Все, що відбувається у судовому процесі, має фіксуватися у протоколі судового засідання та за допомогою технічних засобів, тому дальше доказування образи стає спро-щеним.
  Понад те, слід враховувати, що судовий розгляд справи - це новий потік юридично вагомих обставин, фіксування яких надає новий доказовий матеріал. Наприклад, коли справа розглядається судом, можуть виникати спори і нові правопорушення, адміністративні правопорушення і криміна-льно карані злочинні діяння, виявлятися недосконалість діяльності кон-кретного судді тощо. Тому цей аспект діяльності суду можна вважати не-розвиненим, оскільки, як правило, наперед вважається, що суд або суддя є неупередженими і незаінтересованими у результаті розгляду справи осо-бами, але не завжди так є на практиці. Звідси й на практиці багато