к точно визначений у законодавстві їхній перелік та їхню допустимість для доказування у конкретній справі;
  3) докази є елементами засобів доказування, які можуть мати інформа-ційний, речовий або змішаний характер і мають відповідати вимогам до-пустимості, що висуваються до засобів доказування в конкретній справі, та належності до цієї справи, а також мають бути отримані відповідно до вимог ЦПК та інших нормативних актів.
  Виходячи із чинної законодавчо визначеної у ч. 2 ст. 57 ЦПК градації, відповідно до якої до доказів належать: пояснення сторін і третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів, слід вио-кремити: письмові докази, речові докази та вважати їх засобами доказу-вання. Ця пропозиція зумовлена тим, що суд може отримати пояснення сторін, третіх осіб, свідків не шляхом безпосереднього допиту в судовому засіданні при розгляді справи, а в порядку окремого доручення (ст. 132 ЦПК), і тоді пояснення сторін, третіх осіб та показання свідків набувають статусу письмових доказів.
  Однак перелік засобів доказування, передбачений у ч. 2 ст. 57 ЦПК, вважати вичерпним немає підстав, оскільки, виходячи із аналізу ЦПК, можна дійти висновку про існування й інших засобів доказування. Тому загалом неможливо погодитися з позицією деяких російських науковців, які вважають наведений вище перелік вичерпним і неможливим застосу-вання засобів доказування, не передбачених законом, особливо за анало-гією1.
  З першим аргументом неможливо погодитись через те, що в переліку, наведеному в ст. 57 нового ЦПК, не враховується право сторін на визнання позовних вимог. Фактичне ототожнення таких засобів доказування, як пояснення сторін, третіх осіб за ст. 57 ЦПК (ч. 2 ст. 40 ЦПК від 1963 р.) з ч. 1 ст. 61 нового ЦПК, в