, учасників цивільного судочинства, то законодавець повинен, крім вказівки на те, що до них належать фізичні, юридичні особи та
  17
  
  РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  держава, зробити застереження, як це мало місце у ст. 24 ЦПК 1963 р., що спори між цими суб'єктами можуть бути предметом розгляду справ у суді загальної юрисдикції за умови, що однією із сторін у спорі повинна бути фізична особа. А то виходячи із буквального аналізу ст. 1, можна зробити висновок, що обидві сторони можуть бути юридичними особами, але за Господарсько-процесуальним кодексом України (далі - ГПК) такі спори належать до компетенції господарських судів.
  На думку авторів, у цій нормі доцільно було закріпити також значення цивільного судочинства для зміцнення законності, правопорядку, попередження правопорушень, формування у населення правосвідомості та поваги до суду та закону.
  Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство
  1. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право».
  2. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
  3. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
  4. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежуєїх використання, не має зворотної дії в часі.
  (Із змінами та доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 23.06.2005 р. № 2709-ІУ)
  1. Цивільне судочинство підпорядковується насамперед принципам, які закріплені у Конституції та мають безпосередній влив на здійснення правосуддя в Україні. Конституційні