яється особа, що надає правову допомогу.
  Так, у ст. 6 Закону закріплено права суб'єктів надання правової допомоги. Зокрема, вони мають право:
  251
  
  РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  1) представляти і захищати права, свободи та законні інтереси осіб у судах, інших органах державної влади, державних органах, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, третейських судах, юридичних особах та перед фізичними особами;
  2) збирати відомості, необхідні для надання конкретного виду правової до-помоги, в тому числі одержувати від державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб, громадян у порядку, встановленому законодавством, довідки, характеристики та інші документи.
  Цей пункт ст. 6 Закону дуже нагадує положення Закону України «Про ад-вокатуру» , але вона змінена не у кращий бік. вдається, що не потрібно так ви-дозмінювати ст. 6 Закону України «Про адвокатуру». Зокрема, вважається зайвим вираз «необхідні для надання конкретного виду правової допомоги», оскільки він не має конкретного характеру у цій нормі. Якщо надається правова допомога певного виду, що обумовлено договором, то інші особи вправі вимагати такий договір, а при встановленні, що правова допомога стосується лише консультації, відмовляти у наданні довідок, характеристик та інших документів. Понад те, якщо особа не уповноважена на збирання таких відомостей, має наставати відповідальність за перевищення меж правової допомоги. Хоча тут не можна застосовувати ст. 365 КК, оскільки представники не є представниками владних органів чи службовими або посадовими особами. Тому має передбачатися спеціальна відповідальність і не обов'язково кримінальна.
  З цієї норми також випливає, що має існувати спеціальний закон, в якому регламентуватиметься порядок одержання від державних органів, органів місцевого