мні питання процесуального становища пере-кладача в нотаріальному та інших юридично значимих процесах // Право України. -2000.-№10.-С. 87-90.
  248
  
  ГЛАВА 4. Стаття 55
  г Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних -нлень (Нью-Йорк, 1958)37. Так, у п. 2 ст. 4 якої зазначається, що переклад іР'бітражного рішення чи угоди засвідчується офіційним або присяжним перекладачем, або дипломатичною, або консульською установою. Отже, в цьому документі підкреслюється важливість перекладу офіційних документів перекладачами, які мають особливий професійний статус.
  Вимоги, яким мають відповідати перекладачі, є істотними, і не кожна :соба, яка володіє іноземною мовою, здатна або може бути визнана офіційними органами перекладачем у цивільному процесі. Так, перекладач повинен знати юридичну термінологію як українську, так і іноземну, повинен брати на себе обов'язок не розголошувати відомості, які стали йому відомі при розгляді справ, у яких він брав участь як перекладач. Наприклад, якщо мала місце таємниця усиновлення, державна таємниця, відомості про інтимні стосунки сторін тощо.
  Можливими підставами відводу перекладача в цивільному судочинстві ¦ ст. 22 ЦПК) є його некомпетентність, яка полягає у тому, що він погано володіє мовою, якою ведеться процес, якою говорить особа, яка бере участь у справі, чи складено документ. Але, на думку авторів, для цивільного пронесу недостатньо просте володіння мовою, якою ведеться провадження. В ньому випадку слід акцентувати увагу на тому, що перекладач повинен володіти юридичною термінологією та мати хоча б мінімальний багаж знань з тій чи іншій галузі права. Неврахування цих аспектів призводить до того, що на практиці мають місце так звані «спрощені» переклади, а це може завадити особі правильно реалізувати або захистити свої права.
  Для вирішення