другій статті 3 цього Закону, судочинство може здійснюватися національною мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених у частині третій цієї ж статті, - мовою, прийнятною для населення конкретної місцевості. Це також узгоджується із прийнятою у Страсбурзі Європейською хартією про місцеві мови та мовні меншини.
  Отже, це положення відповідає загальній спрямованості нашої держави, яка гарантує захист прав і свобод людини і громадянина, а саме вільний розвиток, використання мов національних меншин, що передбачено положеннями ч. 2 ст. 10, ст. 11 Конституції.
  2. Положення коментованої частини викладено некоректно. Вважаємо, що, положення ч. 2 коментованої норми слід викласти так: «Особа, яка не володіє або недостатньо володіє мовою, якою ведеться судочинство, чи є глухою, німою чи глухонімою, може клопотати перед судом про залучення до справи перекладача, який допускається ухвалою суду до участі у справі. Перекладач може бути залучений до участі у справі за ініціативою суду або інших осіб, які беруть участь у справі».
  3. При розгляді справи перекладач має право ставити питання з метою уточнення перекладу. Але слід сказати, що коли йдеться про переклад ходу цивільної справи чи юридичних документів, зокрема рішення суду, ухвали тощо, то, на нашу думку, недостатньо, щоб перекладачем був філолог. Така особа повинна мати знання у галузі права36. Перекладач повинен відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, оскільки таке незнання може призвести до неправильного перекладу та позначитися на правах особи, яка не знає мови, якою ведеться судочинство, та постановленні незаконного та необгрунтованого рішення. Наприклад, досить суттєві вимоги до перекладу передбачені
  36 Покрещук О.О., Фурса СЯ. Проблемні