ї посадової особи, повинен уникати створення перешкод у виконанні цією особою її функцій. Він може, якщо це можливо, заслухати такі показання дома у цієї особи чи у консульській установі, чи отримати від цієї особи письмові показання. Працівники консульської установи не зобов'язані давати показання про відомості, які пов'язані з виконанням ними їхніх функцій чи надавати офіційну кореспонденцію чи документи (письмові докази), які належать до виконання ними функцій. Вони також не зобов'язані давати показання, які стосуються роз'яснень законодавства, держави, яку представляють.
  Але суду при вирішенні питання про допит посадової особи консульської установи слід враховувати ст. 45 Конвенції, де зазначається про те, що держава, що представляє консула, може відмовитися від будь-яких привілеїв та імунітетів працівників консульської установи. Тому суддя повинен перевірити це положення при вирішенні питання про можливість допиту такого свідка, що може зробити через Міністерство закордонних справ. Слід зазначити, що відповідно до ст. 38 Закону «Про нотаріат» та ст. 44 Консульського статуту України від 02 квітня 1994 р. (зі змінами та доповненнями) на консула покладається виконання нотаріальної функції щодо громадян України, які перебувають за кордоном, тобто консул виконує функцію нотаріуса. Тому на консула за ст. 46 Консульського статуту та ст. 10 Закону «Про нотаріат» поширюється також обов'язок щодо дотримання нотаріальної таємниці.
  Щодо почесного консула, то п. 5 Положення про нештатних (почесних) консулів України від 17 лютого 1997 р. передбачено, що переваги, приві-
  231
  
  І
  РОЗДІЛІ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  леї та імунітет почесних консулів визначаються відповідно до Віденської конвенції про консульські зносини (глава З Конвенції), тобто ч. З ст. 44 Конвенції, про яку йшла мова вище, поширюється і на