оскільки йдеться про -матеріальні права позивача, якими прокурор не може розпоряджатися, оскільки він не є власником цих прав та укласти мирову угоду, оскільки у дій угоді сторони йдуть на взаємні поступки з приводу розпорядження своїми матеріальними благами, що стосуються тільки прав та обов'язків сторін та предмета позову (ч. 1 ст. 175 ЦПК). Щодо збільшення або зменшення розміру позовних вимог, то, на думку авторів, це також спеціальне право позивача. Функція прокурора при першій формі участі у процесі, а саме при пред'явленні заяви до суду, повинна зводитися тільки до процесуального представництва, а усі процесуальні дії щодо розпорядження об'єктом спору має здійснювати позивач. Ця думка підкріплюється положенням, що у разі відмови від заяви або зміни вимог прокурором особа, в інтересах якої таку заяву пред'явлено прокурором, має право вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі. Тобто положення щодо зміни вимоги прокурором є формальним, оскільки суд розглядатиме вимо-
  
  РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
  гу у первісному обсязі, якщо на цьому наполягатиме особа, в інтересах якої прокурор пред'явив заяву, тобто позивач (ч. 2 ст. 46 ЦПК).
  2. Щодо ч. 2 цієї норми, то закріплене у ній положення ще раз підтвер-джує концепцію авторів, що прокурора не можна також називати й «про-цесуальним позивачем»27, оскільки «позивач» сам по собі є суб'єктом цивільного процесу, та і з матеріального боку прокурор позивачем також не є, оскільки він не захищає свої особисті інтереси, тому він може відмо-витися від поданої ним заяви або змінити обґрунтування заявленого позову, а не від самого позову та змінити підставу або предмет позову, як це робить позивач, оскільки це спеціальне процесуальне право позивача і ним може розпорядитися тільки він (ст. 31 ЦПК). Позивачем у справі буде особа,