язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу, а також ма-тшть право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.
  1-Щодо ч. 1 цієї норми, то перш ніж говорити про процесуальні права
  " :: о в' язки осіб, які відповідно до сті 45 ЦПК звертаються до суду в інтересах інших осіб або державних та суспільних інтересах, слід визначитися: з їхнім процесуальним становищем. Автори вважають у цьому випадку доцільним зробити посилання на ч. З ст. 104 ЦПК 1963 р., де йшлося про те. ~о особа, в інтересах якої розпочато справу за заявою прокурора та денних осіб, може взяти участь у процесі як позивач поряд із особою, яка
  тала заяву. На практиці існують випадки, коли прокурори у позовних іязах визначають свій процесуальний статус як позивачів, що є істотною ттропесуальною помилкою. Слід підкреслити, що позивачем у таких справах все ж таки буде не прокурор та інші особи за ст. 45 ЦПК, а саме особа, н інтересах якої такий позов пред'явлений. Тому твердження законодавця про те, що ці особи «мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтере-:ах якої вони діють», є некоректним та суперечить як ст. 31 ЦПК, так і V. 2 цієї норми. Це ще раз додатково підтверджує концепцію автора щодо недоцільності прокурора пред'являти заяви в інтересах приватних осіб, а тільки у тих випадках, де зачіпаються публічні інтереси. Прокурор не мо-н:е відмовитися від позову, оскільки позов - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд про захист його порушеного, оспорюваного та невизнаного права, і таким правом може розпорядися тільки позивач, яким прокурор не є, оскільки у процесі захищає не свої власні інтереси.
  Прокурор може відмовитися від пред'явленої ним заяви як процесуального засобу вираження позову, з якою він звернувся до суду. Не може за аналогією прокурор змінити предмет або підстави позову,