ння, наділяючи їх для цього відповідною компетенцією.
  Зауважимо, що прокурор і орган державної влади та місцевого самоврядування займають самостійне процесуальне становище при розгляді цивільних справ та законом вони віднесені до осіб, які беруть участь у справі. Прокурора і орган державної влади та місцевого самоврядування об'єднує те, що вони є виразниками інтересів держави, і внаслідок цього можлива їх заміна, але водночас держава як носій інтересів замінена бути не може. Саме це відрізняє державу як матеріально заінтересовану особу від прокурора і органу державної влади та місцевого самоврядування, які займають різне процесуальне становище, завжди виступають на захист інтересів держави, хоча й діють від свого імені, а не від імені держави.
  Отже, цивільна процесуальна дієздатність держави виражається у здатності діями прокурора чи органу державної влади та місцевого самоврядування здійснювати свої права в суді.
  26 Шакарян М.С. Субт.ектьі советского гражданского процессуального права. - М., 1970.-С. 86.
  208
  
  ГЛАВА 4. Стаття 45
  Цивільна процесуальна правосуб'єктність прокурора відрізняється від ін-аззсуб'єктності сторони тим, що прокурор, захищаючи інтереси сторони тим самим захищає державні, а сторона - свій особистий інтерес і в по-льхьшому свої суб'єктивні права. Заінтересованість прокурора в справі знає державний характер, а особистий інтерес сторони визначається необ-ііпністю здійснення нею суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав.
  Конституцією України передбачається новий підхід до визначення процесуального становища прокурора в цивільному процесі. Але це не означає, що прокурор є представником сторони. Він є службовою особою державного органу - прокуратури і діє без спеціальних доручень цього зргану і на підставі закону та службового становища виконує покладені на -ргани