нення адвокатом у конкретній справі представницьких функцій за довіреністю або як законного представника (батько, матір та ін.), він має втрачати свій правовий статус як адвокат, оскільки адвокат діє не на підставі довірчих взаємовідносин, а лише на договірних засадах. Це положення випливає із ст. 12 Закону «Про адвокатуру» та статей 84, 85 ЦПК, і ці норми визначають, що лише діяльність адвоката може здійснюватись у цивільному процесі на платній основі й за рахунок сторони, проти якої винесено рішення.
  Через особливості договірного представництва адвоката слід зазначити, що правовідносини між ним та клієнтом у цивільній справі утворюють складну правову систему, оскільки вони виникають на підставі цивільної угоди, яка передбачає певні умови здійснення представництва, що регулюються як нормами ЦПК, так і Законом «Про адвокатуру».
  2. У коментованій частині йдеться про те, що якщо ж мають місце обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії, то вони мають бути застереженими у виданій представнику довіреності. Але, на нашу думку, виходячи із сутності представництва, у довіреності повинні бути зазначені права, які виникають у представника, а не винятки, що стосуються прав, які він не може здійснювати, оскільки більшість юридично необізнаних осіб потребує допомоги представника та може не знати, які процесуальні права доцільно надати адвокату, а які обмежити, щоб недобросовісний представник не скористався ними у своїх інтересах.
  3. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначається статтями 248-250 Цивільного кодексу України.
  До підстав припинення довіреності віднесені законодавцем такі:
  - закінчення строку довіреності;
  - скасування довіреності особою, яка її видала;
  - відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;
  - припинення