обмежено : татна особа може у процесі діяти й без представника. Законодавець по-з:ення ч. 1 ст. 43 ЦПК має розбити на дві частини. В одній із них записало необхідність мати представника особі, яка є недієздатною, оскільки : : :оба, відповідно до норм ЦПК, не може бути самостійник суб'єктом изільних процесуальних відносин, тому суд повинен ініціювати процес жшачення їй представника. А щодо обмежено дієздатної особи, то іншу встану даної норми викласти з урахуванням ч. 2 ст. 29 ЦПК та норм ма-«оіального права, де передбачається положення про те, що обмежено .-:-знатна особа може бути самостійним суб'єктом цивільних процесуальних :н:син, але зробити застереження про те, що у випадках, коли наконом гтановлено, що обмежено дієздатна особа не може діяти самостійно в прості ( залежно від предмета спору), за відсутності у неї представника, суд повинен призначити через органи опіки та піклування такого представника.
  Законодавець у ЦПК не регламентував випадки представництва, які ІІЇЮТЬ місце на практиці. Так, ч. 9 ст. 110 ЦПК передбачено, що позови до гіппювідача, місце проживання якого невідоме, подаються за місцезнаходженням майна відповідача чи місцем його перебування або за останнім ІТПОМИМ місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи >. Тобто у цій нормі акцент зроблено на тому, що позов подається до суну незалежно від того, що місце проживання відповідача невідоме, тобто тактично у процесі відсутня одна із сторін. Тут доцільно виходити із загального положення, яке закріплене у ст. 12 ЦПК, де йдеться про те, що особа, яка бере участь у справі, а такою за ст. 26 ЦПК є відповідач, незалежно від того, що він фактично відсутній при розгляді справи, але потенційно має право на правову допомогу. Тому суддя повинен бути наділе-ний повноваженнями для представництва інтересів такої особи