сіб не має права вести справу суді з підстав, встановлених законом.
  Отже, у цій нормі йдеться про процесуальну діяльність судді щодо при-еачення або заміни законного представника, але ці питання недостатньо гсгрунтовані і не відповідають концепції діяльності суду. Як правило, призначення опікуна відбувалося в адміністративному порядку і такий зарядок був відповідним змісту діяльності органів опіки та піклування. За сучасною тенденцією суд лише формально призначає опікуна і піклувальника, а пропозицію робить орган опіки та піклування. Отже, діяльність суду зводиться до призначення конкретної кандидатури опікуном або піклувальником.
  Але докорінна різниця у призначенні опікуна і піклувальника для різних правових ситуацій лежить у реальних можливостях суду об'єктивно розібратися у правовій ситуації. Зокрема, коли питання стоїть про при-значення піклувальника чи опікуна фізичній особі, яка визнається судом обмеженою у цивільній дієздатності або недієздатною, то до розгляду у та-ких справах мають залучатися всі зацікавлені особи, якими є близькі ро-личі такої особи, тому постає питання про можливість обрання однієї з осіб піклувальником такої особи. Якщо ж такій особі неможливо обрати піклувальника, то обмежувати її цивільної дієздатності не можна.
  Формально, ухвалою про призначення опікуна може завершуватися розгляд такої справи. Однак яким чином переглядати таку ухвалу в справі, коли постає питання про заміну представника? Коли питання стоїть про заміну опікуна чи піклувальника, то треба вирішувати питання про процесуальне оформлення відповідних ухвал. Автори вважають, що пи-тання про призначення фізичній особі опікуна або піклувальника мають оформлятися як окремі справи, а не оформлятися як ухвала у справі про обмеження у дієздатності тощо (ч. 2 ст. 241 ЦПК). Можливим варіантом
  193
  
  РОЗДІЛ І.